Тато вдома і наставник в медицині: історія лікаря, який виховав не лише доньку, а й покоління молодих фахівців
Тато вдома і наставник в медицині: історія лікаря, який виховав не лише доньку, а й покоління молодих фахівців.
«Батьком я став, коли мені було 21. Вдруге для мене ця роль розпочалася у віці 39 років, коли поріг лікарні переступили лікарі-інтерни» - ділиться своєю історією завідувач хірургічного відділення, лікар-хірург Гадяцької міської лікарні Валерій Кулик.
«Бути батьком – це турбота і радість. Найбільше я прагнув передати своїй доні розум і досвід. Моя професія дуже вплинула на батьківство. В позитивному плані – це робота з дітьми, коли в тебе є вже досвід спілкування з власною дитиною, то легше налаштуватися на процес спілкування з маленькими пацієнтами. Але через зайнятість на роботі, я недостатньо проводив і проводжу час із сім’єю, тому дефіцит уваги до доньки зі свого боку помічав завжди. Складно віднайти баланс між роботою і сім’єю.
У батьківстві немає якихось моментів, які найбільше запам’ятовуються. Є багато переживань, стресів, але зараз це все згадується з теплотою, приємними почуттями.
Моя донька мене навчила говорити з дітьми, бути терплячим. Це важливо не тільки в батьківстві, але і в роботі теж допомагає.
Дуже важливо спілкуватися зі своїми дітьми, знаходити спільні інтереси, заняття, проводити час разом. В нашій сім’ї це були велопрогулянки за містом, на природі. Це катання на роликах, ковзанах, лижах, мотоциклах. Все, що було цікаво доні, ми підтримували також. На мою думку, саме так і формуються міцні, теплі стосунки в сім’ї між батьками та дітьми.
Для мене важливо навчати молодих колег, майбутніх лікарів. Важливо з погляду на ідеально виконану роботу щодо лікування пацієнтів. Важливо з погляду на авторитет відділення і лікарні, щоб всі лікарі мали максимальний досвід, що впливає на ефективність лікування пацієнтів.
Коли я бачу успіхи своїх колишніх інтернів, то радію, як своїм перемогам.
Насамперед молодим лікарям я намагаюсь привити ті ж якості, які із самого дитинства прививав своїй доньці – розум і терпіння.
Наставництво з батьківством дуже схожі. Я прагну передати якомога більше своїх знань та вмінь, які важливі і в лікуванні пацієнтів, і в цілому для нашої лікарні, яка залучає молодих фахівціх.
Головна порада, яку я даю інтернам це - все буде.
Я навчаю молодих лікарів, але і вони багато чому вчать мене. Більше слідкувати за новими сучасними підходами в медицині, техніці, науці. Активніше розвиватися в сучасному світі. На мою думку і знання, і досвід, і ставлення до людей у професії лікаря мають бути рівноцінні. Без цих складових не існуватиме медицини.
Коли молоді лікарі стикаються зі своїми першими труднощами, я допомагаю їм. До кожного маю свій метод. Як говорять «батіг і пряник» - це працює.
Батьківство та наставництво
– це історія, в яку ти вкладаєшся, дорога, яку ти проходиш, а вкінці бачиш результат своєї праці.
Молодим лікарям я хочу побажати, щоб вони з таким самим азартом та енергією в своєму житті навчали і формували нове покоління, як своїх дітей, так і молодих колег».
Ми вітаємо Валерія Івановича з Днем батька.
Бажаємо йому наснаги та терпіння, мудрості і знань для кожного наступного покоління лікарів-хірургів у стінах Гадяцької міської лікарні.
