Порядність, доброта, співчуття, професіоналізм та любов до своєї роботи
Порядність, доброта, співчуття, професіоналізм та любов до своєї роботи. Така вона є і таку ми її знаємо - сестру медичну ендоскопічного кабінету Галину Мишоченко.
Галя закінчила Лубенське медичне училище в 1999 році.
«Ще коли мені було 14 років, тато дуже сильно захворів (онкологія). Він тоді перебував у хірургічному відділенні. Мабуть, під впливом того хорошого ставлення турботливих медичних сестер, їхнього догляду я зрозуміла, що хочу навчатися в медицині.
Навчаючись на ІІІ курсі, я потрапила на практику в терапевтичне відділення. І досі згадую своїх вчителів: медичних сестер Наталію Швидку (на жаль, її вже немає з нами) та Олену Ярош (працює в терапії), які мене навчили ставити крапельниці, робити уколи, проводити різні маніпуляції. Я за це їм щиро вдячна.
Коли прийшла на роботу в Гадяцьку міську лікарню, переді мною стояв вибір: хірургія чи операційна. Звичайно ж, це було хірургічне відділення, з якого і почався мій професійний шлях.
Як сьогодні, пам’ятаю одне з перших нічних чергувань у хірургії. До нас поступив тяжкий пацієнт, і я цілу ніч слідкувала за його станом, і разом з тим не давала спокою і лікареві. Яка ж я була щаслива, коли на ранок пацієнту стало краще.
Завжди переймалася хворими, їхнім лікуванням, хотілося зробити все можливе, щоб пацієнт швидше одужав.
Далі була поліклініка. Я працювала з отоларингологом, наркологом, у щеплю вальному кабінеті, також у відділенні профілактичних оглядів. З 2012 року я працюю в ендоскопічному кабінеті. Особливі стосунки були і залишаються з Наталією Василівною Моховою. Інколи, в розмові називала її своєю «ма», адже вона справді одна з найкращих, розуміла її з півслова. Зараз також працюю з гарними лікарями: Наталією Івахненко та Ігорем Гаком.
А взагалі, хочу, щиро подякувати усім лікарям, з якими мені довелося працювати, вони неймовірні, кожний з них залишив частинку себе в моїй душі.
В роботі ендоскопічного кабінету трапляється багато важких випадків. Одного разу поступив пацієнт, в якого в горлі застряг шматок м’яса. Під час процедури, шматок змістився і він почав задихатися. Викликали на допомогу реаніматолога, але просто чекати і дивитися не було часу. То зразу ж почала сама надавати пацієнту невідкладну допомогу. Коли шматок м’яса просто вилетів з рота, пацієнт спокійно встав і сказав «Ви врятували мені життя!».
Часто пацієнти бояться робити наші процедури, адже вони дійсно важкі. Тоді я просто розмовляю з ними, покроково розповідаю, як це буде проходити, постійно підтримую під час процедури. Колеги і самі пацієнти говорять, що мені можна було б стати психологом.
Моя робота, хоч і важка, але ні на яку іншу я б її не змінила.
Та й взагалі, з розвитком сучасних технологій та прогресом стало значно краще і цікавіше працювати. Особливо, коли у нашому кабінеті з’явилася відеостійка, і я почала бачити внутрішні органи з середини.
Єдине, як і всім медичним працівникам, хотілося б, щоб нашу працю достойно оцінювали».
Галя має багато захоплень. Вона вирощує квіти, випікає чудові торти. Навіть цікавиться професійними рецептами. Такими смаколиками радує своїх близьких та рідних.
«Чого я найбільше хочу? Завершення війни; щоб діти могли безпечно грати на вулицях, ходити до школи; щоб наші військові усі повернулися додому живі та неушкоджені; щоб у моїх рідних було все добре і нарешті наше життя було спокійне».
А ми бажаємо Галі бути здоровою та щасливою, робити те, що приносить їй радість та задоволення. А також дарувати людям підтримку, свою щирість і турботу.
